Ќиколай ћучинский≤ди ≥ б≥льше не гр≥ши! ƒмитро недавно прињхав на цю землю. ¬она мала стати його другою Ѕатьк≥вщиною. ¬се тут не такЕ ¬се тут, починаючи з мови ≥ побуту, так важко сприймаЇтьс¤. јргентина Ц чудова крањна. “а нав≥ть сп≥лкуючись з земл¤ками-ем≥грантами, в≥н не м≥г приглушити суму за ”крањною.
“а було одне м≥сце, за ст≥нами ¤кого ƒмитро залишав ≥ тугу за ”крањною, ≥ за тими кого там залишив. “ут забував ≥ про проблеми, ¤кими зустр≥ла його ц¤ нова, ще незв≥дана дл¤ нього крањна. “им м≥сцем, тут на аргентинськ≥й земл≥, був ћолитовний ƒ≥м. ¬≥н побудований в традиц≥йному украњнському стил≥, ще першими ем≥грантами, ось уже довг≥ роки служив м≥сцем прославленн¤ Ѕога ¬севишнього.
«аход¤чи в цей Ѕожий храм ƒмитро повн≥стю в≥ддававс¤ служ≥нню. ¬ його ст≥нах в≥н в≥дчував себе, ¤к на своњй люб≥й ”крањн≥. Ќ≥, б≥льше Ц мов на неб≥.
ожен раз виход¤чи з ƒому ћолитви, по зак≥нченню богослуж≥нь, ƒмитро погл¤даючи на гол≥ ст≥ни, думав: Ђ„ому на них не маЇ н≥ одного напису з≥ —лова Ѕожого?ї ¬≥н так звик читати з≥ ст≥н, ¤к≥сь ≥з золотих в≥рш≥в —в¤того ѕисьма, ¤к≥ пост≥йно нагадували важлив≥ ≥стини. ќдного разу в≥н не втримавс¤ ≥ запитав брат≥в, в чому причина. ≤ ви¤вилось, що причина була набагато прост≥ша н≥ж в≥н м≥г соб≥ у¤вити Ц просто не знаходилось людини, ¤ка б могла њх гарно написати.
¬ислухавши те, що було дл¤ цього зроблено, в≥н сам став займатись ц≥Їю справою.
ƒовг≥ пошуки вивели його на одного чолов≥ка Ц ™вгена, ¤кий м≥г зарадити ц≥й справ≥. “ой був родом ≥з ¬≥нниччини.
ƒмитро з пилом вз¤вс¤ за те, щоб забезпечити художника необх≥дними матер≥алами. ≤ ось вони з братами вже в прим≥щенн≥ ƒому ћолитви ≥ рад¤тьс¤ де ≥ ¤к найкраще розм≥стити написи.
ѕ≥сл¤ недовгих дебат≥в, брати д≥йшли згоди, що написи мають бути на украњнськ≥й ≥ ≥спанськ≥й мовах. ќдним ≥з напис≥в мали бути слова ≥з ™вангел≥¤ в≥д ћатв≥¤, ¤к≥ сказав ≤сус п≥д час —воЇњ Ќаг≥рноњ пропов≥д≥:
ЂЅлаженн≥ чист≥ серцем, бо вони будуть бачити Ѕогаї.
÷ей напис вир≥шили розм≥стити на бокових ст≥нах.
≤ншим написом мали бути слова, ¤к≥ ≤сус говорив не раз п≥сл¤ того, ¤к зц≥лював людей:
Ђ≤ди ≥ б≥льше не гр≥шиЕї, в≥н мав бути розм≥щений над виходом ≥з залу.
—лухаючи њхн≥ палк≥ дискус≥њ ≥ в≥рш≥, ¤к≥ брати хот≥ли написати, ™вген т≥льки посм≥ювавс¤. ѕроте вз¤вс¤ до роботи. “а згодом, д≥йшовши до напису над виходом, в≥н насм≥хаючись сказав:
Ц “ут сл≥д написати Ц ≤ди ≥ б≥льше не приходь!
ѕ≥сл¤ цих сл≥в запала мертва тишаЕ Ѕрати були шокован≥ цими словами.
«годом, прийшовши в себе, вони стали йому тлумачити, що не сл≥д так ставитись до —лова Ѕожого. “а ™вген, розсм≥¤вс¤ њм в обличч¤ ≥ повторив знову:
Ц ≤ди ≥ б≥льше не приходь! Ц я так ≥ зроблю, Ц додав в≥н обуреним братам, Ц ось т≥льки док≥нчу написи, в≥зьму свою заплату ≥ б≥льше сюди не прийду.
Ќа двор≥ сто¤ла ос≥нь Ц м≥с¤ць вересень. „ерез не довгий час написи були зроблен≥, ™вгену заплатили за його працю ≥ в≥н п≥шовЕ
* * *
ѕовсюди на вулиц¤х, в рад≥сних обличч¤х перехожих, в њх посм≥шках, та нав≥ть в пов≥тр≥ в≥дчувавс¤ передсв¤тковий настр≥й. ¬ цьому не було н≥чого дивного, адже наближались –≥здв'¤н≥ св¤та.
«даЇтьс¤, що т≥льки лише одну с≥мТю не торкнувс¤ загальний настр≥й. Ќею була с≥мТ¤ ™вгена. …ого р≥дн≥ сто¤ли над ним в сльозах, важко з≥тхаючи ≥ г≥рко похитуючи головами. Ќ≥, в≥н не помер, але його змарн≥ле, бл≥де обличч¤ з запалими щоками ≥ з син≥ми кругами п≥д очима, виражало неймов≥рн≥ стражданн¤ ≥ розпач. ќсобливо це було видно тод≥, коли ™вген опускав погл¤д ≥ крадькома, з-п≥д в≥й, дививс¤ вздовж свого нем≥чно розпростертого т≥ла. ¬оно стало набагато коротшим, це було пом≥тно нав≥ть ≥ п≥д товстою ковдрою.
ƒек≥лька дн≥в тому назад, ™вген повертаючись з одн≥Їњ поњздки додому, попав п≥д поњздЕ ¬ л≥чен≥ секунди сталева машина безжал≥сно в≥дт¤ла йому обидв≥ ногиЕ «акривавленого, скал≥ченого чолов≥ка доставили в л≥карнюЕ ∆итт¤ йому ще вр¤тувати вдалос¤, а от ноги, н≥Е
Ќе думав ™вген, що прињде сюди, в јргентину,
щоб залишитись без н≥г, стати на все житт¤ ≥нвал≥домЕ
¬ийшовши, п≥сл¤ страшноњ трагед≥њ, з шокового стану в≥н проклинав свою нещасну долю. “епер в ньому вже н≥чого не залишилось в≥д того колишнього зухвалого ≥ самовпевненого молодика. ÷е вже був ≥нший ™вген: безпом≥чний, скал≥чений, прибитий горем чолов≥к, ¤кий з в≥дчаю мало не кричав на ц≥лий св≥т. ¬≥н так би й зробив, та знав, що ≥ цим не вгамуЇ свого болю, ¤к ф≥зичного так ≥ душевного. ≤ все це г≥рким клубком застр¤ло десь в глибин≥ грудей ≥ не давало йому н≥ думати, н≥ нав≥ть в≥льно дихати. ™вген хот≥в десь забитись в найглух≥ший куток ≥ н≥кого б≥льше не бачити ≥ не чути. ¬с≥ т≥ хто приходив до нього посп≥вчувати, ще т≥льки б≥льше додавали йому жалю ≥ болю. ÷ей б≥ль ≥ще зб≥льшивс¤, коли одного дн¤ його в≥дв≥дали т≥, кого в≥н не чекав ≥ не спод≥вавс¤ побачити в себе. ÷е були т≥ Ђненормальн≥ї люди з того ƒому ћолитви, в ¤кому в≥н робив написи на ст≥нах. ¬они ще б≥льше розТ¤трили його ≥ так не загоЇн≥ рани. ™вген мало њх не вигнав з свого дому, та щось його стримувалоЕ ѕроте, коли вони згодом п≥шли, йому наче оч≥ в≥дкрились. ѕеред ним висв≥тлилась одна сцена, ≥ в≥н аж тепер ч≥тко пригадав т≥ написи на ст≥нах, ≥ те, ¤к в≥н перекрутивши одну з них: Ђ≤ди ≥ б≥льше не гр≥шиЕї, насм≥шливо повторював : Ђ ≤ди ≥ б≥льше не приходь.ї
Ђ÷е мене покарав √осподь за моњ насм≥шки, за моњ зухвал≥ словаї, Ц виникла думка в ™вгена ≥ в≥н аж п≥дв≥вс¤ на л≥жку. …ому здалос¤, що нав≥ть волосс¤ в нього на голов≥ п≥двелось на диби разом ≥з ним. ” груди повол≥ заповзав крижаний холодЕ"“ак-так, ≥стинно так, тепер ¤ д≥йсно б≥льше не прийду своњми ногами в цей ƒ≥м ћолитви,Ф Ц подумав з розпачем ™вген ≥ г≥рк≥ сльози розка¤нн¤ бризнули йому з очейЕ ¬≥н з в≥дчаю впав лицем у подушку ≥ по його т≥лу проб≥гла тремт¤ча хвил¤ в≥д ридань, а з губ з≥рвавс¤ важкий стог≥н:
Ц Ќ≥коли б≥льше не прийдуЕ
* * *
ѕ≥д склеп≥нн¤м залу завмерли останн≥ слова пропов≥д≥, затихли останн≥ музичн≥ акорди ≥ псалми, прозвучали останн≥ слова молитов ≥ останнЇ Ђјм≥ньї. ¬ наступивш≥й тиш≥, ƒмитров≥ здалось, що в≥н залишивс¤ сам. “а раптом десь там, при самому виход≥ ≥з залу, роздалось важке з≥тханн¤, а пот≥м почулось чиЇсь бурмот≥нн¤. ƒмитро став наближатись до цього м≥сц¤ ≥ те, що в≥н побачив, в≥дбилось на його обличч≥ величезним здивуванн¤м, а згодом великою рад≥стю. ¬≥н побачив чолов≥ка, ¤кий задерши голову вверх до напису над виходом моливс¤, час в≥д часу витираючи руками мокре в≥д сл≥з обличч¤. « його пересохлих губ зривались слова. ѕот≥м в≥н став бити себе в груди майже викрикуючи кр≥зь сльози ¤кусь фразуЕ ѕ≥д≥йшовши ближче ƒмитро розчув: Ђ √осподи, ¤ тут! я тут! ѕростиЕї „олов≥к сид≥в в ≥нвал≥дному в≥зкуЕ¬≥н був без н≥гЕ
P. S. ѕро своЇ наверненн¤ ™вген ≥ дос≥ не може розпов≥дати без сл≥з. ¬≥н св≥дчить про це в старенькому ƒом≥ ћолитви з чудовими в≥ршами ≥з —в¤того ѕисьма, написаними на двох мовах; на боков≥й ст≥н≥ Ђ ЂЅлаженн≥ чист≥ серцем, бо вони будуть бачити Ѕогаї ≥ на виход≥: Ђ≤ди ≥ б≥льше не гр≥шиЕї.
26.09.04. “ерноп≥ль
Ќа главную страницу |